У свої 26 років я дивуюсь з приводу пріоритетів моєї 53-річної свекрухи. Вона енергійна та гарна жінка, яка багато років прожила в Польщі, де живе та працює донині. Мій чоловік, Назар, був вихований своїм батьком та бабусею. Наше весілля відбулося чотири роки тому. Свекруха була на ньому, але сплатила лише половину витрат, залишивши моїм батькам платити решту частини за рахунок кредиту. Після весілля ми отримали від батьків 7000 доларів, до яких додали 3000 доларів своїх накопичень.
Однак цього було мало для покупки квартири. Мої батьки, які мешкають у селі, не можуть надати фінансову допомогу, але щотижня привозити нам продукти. Свекруха, навпаки, забезпечена, але утримується від допомоги своєму єдиному синові . Вона вкладає гроші у свій будинок, обставляючи його розкішними меблями, новенькою технікою та дорогим фарфором. Нещодавно вона приїхала з Польщі та запросила нас у гості. Я сподівався, що вона нарешті допоможе нам фінансово з квартирою, бо ми досі живемо в орендованому житлі.
Натомість під час вечірні вона розкрила свій план використати привезену нею велику суму для будівництва другого поверху у своєму і так розкішному будинку до настання зими. Я була здивована. Навіщо розширюватися, якщо вона майже не займає існуючу площу та здебільшого живе в Польщі? Будинок, площа якого і так становить 100 квадратних метрів, збільшиться вдвічі. Ми з чоловіком, котрі досі платитимуть значну орендну плату і відкладають народження дітей через відсутність власної площі, не можемо зрозуміти, чим керується його мати. Схоже, мої свекри більше зацікавлені у розкоші власного життя, ніж благополуччям свого сина.