Ми з дружиною давно мріяли про власний будинок за містом. Місце, де було б достатньо простору для альтанки та лазні – спокійний притулок від какофонії міського життя. Потроху ми збирали гроші і, нарешті, до осені здійснили свою мрію. Ми зберегли нашу міську квартиру, віддавши її дочці, яка починала навчатися в університеті. Знаходячись всього за кілька хвилин ходьби від її університету та друзів, квартира ідеально підходила для її зростаючої незалежності.
Я їздив в офіс, а моя дружина, архітектор-дизайнер, працювала віддалено з нашого нового будинку – старого одноповерхового, оточеного чудовим садом. Моя дружина переробила інтер’єр, а я замовив альтанку. На новосіллі ми познайомились із нашими сусідами. Це була незабутня подія з їжею, напоями та музикою. Проте наступної суботи наш сусід, Богдан, прийшов без попередження, чекаючи на чергову вечірку. Їх часті, нав’язливі візити незабаром стали нестерпно докучати. Вони бенкетували, пили і йшли, причому його дружина Вікторія навіть не допомагала моїй дружині на кухні.
Хоча спочатку ми співчували їх становищу, їх неповага сильно підривала наше терпіння. Нарешті, коли Богдан з’явився в один з вихідних, я запропонував йому скинутися на продукти, а його дружині допомогти з приготуванням. Я побачив подив у Богданових очах, але з того часу вони трималися на відстані. Тепер ми насолоджуємось нашим мирним проживанням, закріплюючи урок про те, що повага до господарів має першорядне значення.