Вероніка не заперечувала, коли її чоловік Микола проводив час у кафе зі своїми друзями, так само як він не заперечував, коли вона проводила час зі своїми подругами. Все було добре, поки одного вечора в кафе Микола не помітив жінку, напрочуд схожу на Вероніку, одягнуту зухвало і, схоже, що вона насолоджувалася увагою навколо своєї персони. Раптом вона озирнулася на Миколу, наче вони були незнайомі. Микола та його друзі були спантеличені цим видовищем.
Зателефонувавши Вероніці, Микола отримав відповідь, що вона вдома та працює. Не розуміючи, що відбувається, Микола пішов з кафе раніше, а повернувшись додому, застав Вероніку, як вона й казала, за роботою. Вирішивши розгадати загадку, Микола почав часто відвідувати кафе, доки знову не побачив жінку, схожу на його дружину. Він підійшов до неї, попросив припинити гру та повернутися додому. Вона виглядала здивованою, навіть розгубленою, але погодилася проводити його додому. Прийшовши додому, Микола застав свою дружину Вероніку на кухні, яказа випіканням пирогів.
Одночасно з ним стояла жінка з кафе, яка представилася Олесею. Обидві жінки були напрочуд схожі одна на одну, відмінності були тільки в одязі, макіяжі та зачісках. Після довгих обговорень з’ясувалося, що Олеся – давно втрачена сестра-близнючка Вероніки. Їх розлучили при народженні через плутанину у лікарні. Прийомні батьки Олесі були багаті, і після їхньої смерті вона успадкувала їхній стан, але вважала за краще займатися своїм бізнесом і паралельно навчатися в їхньому місті. Новина про існування Олесі була сприйнята батьками Вероніки з великою радістю, і сльози щастя текли струмками, коли давно втрачені сестри нарешті возз’єдналися.