Коли моєму синові Матвію виповнилося три роки, я запропонував дружині віддати його до приватного дитячого садка. Адже мої дитячі спогади про державний дитячий садок були не з приємних. Але моя дружина Тетяна запевнила мене, що в місцевому дитячому садку все добре і зручно. Погодившись, ми записали туди Матвія. Вихователі здалися мені доброзичливими та добре підготовленими. Через мій непередбачуваний графік роботи саме Тетяна займалася в основному привезенням та забиранням сина.
Якось вона повідомила, що вихователі вражені ввічливістю та слухняністю Матвія. Якось я пішов з роботи раніше і вирішила провести з Матвієм другу половину дня. Дорогою за ним я купив ласощі. Я приїхав до кінця тихої години і став чекати в коридорі. Під час очікування я почув, як чергова вихователька Ольга Михайлівна почала кричати на дітей, зокрема – на Матвія. Щойно вона побачила мене, її тон різко змінився на доброзичливий. Зберігаючи самовладання, я одягнув Матвія і пішов до директора дитячого садка.
Я розповів про те, що сталося, зажадавши вжити заходів і пригрозивши, якщо знадобиться, загострити ситуацію. Директор, Оксана Григорівна, вибачилася та запевнила, що такого більше не повториться. Я глибоко переконаний, що у дитячому садку мають працювати лише ті, хто любить дітей. Досвід, здобутий у ранньому дитинстві, глибоко формує майбутнє людини. Якщо такі випадки повторюватимуться, я почну розглядати варіант приватного дитячого садка для Матвія, хоча думка про таких вихователів ще й у платних місцях теж мене бентежить.