У моєї тещі був улюблений кіт, але він не жив з нею, а жив з нами. Коли моя дружина була дитиною, вона завжди просила батьків завести кота, але вони відмовлялися і говорили, щоб вона почекала, доки вона матиме свій будинок. Коли ми одружилися, моя дружина розповіла мені цю історію, і за два місяці до народження нашої дитини ми завели породисте кошеня і назвали його Боня. Боня був гордовитим і з самого початку демонстрував свої королівські звички.
Він швидко підкорив нас, і навіть моя теща не могла встояти перед його чарівністю, коли приїжджала до нас у гості. Боня був не тільки зарозумілим, а й розумним. Він охороняв ліжечко малюка і обережно грав із ним, ніколи не випускаючи своїх гострих кігтів. Моя теща любила його ще більше і завжди приносила йому частування, коли приходила у гості. Якось Боня з’їв надто багато жирної риби та захворів. Ми викликали ветеринара, який зробив йому кілька уколів та призначив курс лікування. На жаль, теща дала йому якісь ласощі, доки ми не бачили, від яких він знову захворів.
Боня побіг у свій туалет, але моя теща зачинила двері та приймала душ. Боня застрибнув на її халат і спробував перелізти через неї, але вона скрикнула від несподіванки – а Боня не зміг стримати весь вміст у горлі. Залишки ласощів розпливалися по тещі рівномірним тонким шаром, і вона пішла з нашого будинку засмучена. А ми попереджали її не давати Боні ласощів, але вона не послухалася. З того дня вона стала з великою повагою ставитися до ветеринарів та їхніх порад.