Після стількох років шлюбу я дуже добре знала свого чоловіка Тараса. Коли він приходив з роботи п’яний і починав стежити за кожним моїм кроком, я знала, що він просто шукає, до чого б причепитися. Щоб уникнути конфлікту, я намагалася зберігати спокій та не провокувати його. Одного разу я навіть пішла до сусідки випити кави, щоб дати йому трохи простору та часу прийти до тями. Коли я повернулася додому, то побачила, що Тарас ще не спить і сидить за кухонним столом.
Він почав чіплятися до мене, лаяти і сваритися ні за що. Спочатку він скаржився на вечерю і питав, чому я досі не нагодувала його. Я спокійно підійшла до плити, налила суп і поставила його перед ним разом із хлібом та ложкою. Але це його не задовольнило. – Що то за грубість? Чому ти мовчиш? Я що, з муром розмовляю? – кричав він. Чоловік ляснув кулаком по столу, через що миска перекинулася і суп розлився по всій кухні, включаючи його обличчя.
Він витер його рукавом і намагався щось сказати, але я його перебила: – Ти вже закінчив? – З серйозним обличчям запитала я, – тепер йди спати і більше не дратуй мене. Ще кілька слів, і вся каструля опиниться на твоїй голові. Тарас навіть у п’яному вигляді зрозумів, що краще не злити мене далі. Він мовчки прокрався до спальні. Я була зла і скривджена його поведінкою, але нічого не сказала. Я знала, що сперечатися з ним безглуздо, коли він у такому стані. Наступного дня йому довелося зіткнутися із наслідками своїх дій вдома. Скажу відразу, цей день дав йому непоганий урок. Він тепер стежить за своєю мовою, навіть у п’яному вигляді.