Цього року я не мала ні бажання відзначати свята, ні сил на підготовку. У моїй хаті було порожньо – тільки я і мій старий кіт, а мій єдиний син відзначав свято зі своєю родиною. Я купила лише кілька продуктів у магазині і сиділа віч-на-віч зі своїми думками, поки не почула гучний шум і дзижчання на вулиці. Я згадала, як колись у нашому дворі кипіло життя, наповнене сім’єю та дітьми.
І ось спогади про старі добрі часи ожили, коли тільки у двір в’їхали дві машини , і люди, яких я не впізнала, почали вивантажувати сумки з посмішками на обличчях. Це були мої онуки, Тимур та Богдан, разом зі своїми сім’ями. До них приєдналися і сусідські діти, з якими вони часто спілкувалася багато років тому. Ми всі сміялися і говорили про старі часи, і я відчував подяку за те, що вони прийшли відвідати мене.
Вони залишилися надовго, і ми говорили про все. Я лише турбувалася про маленьких дітей, адже не знала навіть половини з них. То був чудовий день, і я молилася, щоб він ніколи не закінчувався. Дружині Богдана тут дуже сподобалося, і вони вирішили залишитися на другий тиждень. Вони повернули життя до мого будинку, і навіть мій старий кіт, здавалося, помолодшав. Минув рік, Богдан поїхав на заробітки, а його дружина з дітьми залишилися зі мною у моїй хаті. Цей Великдень був особливим. У моєму будинку знову вирувало життя, і я знову відчула себе живою.