Я була заміжня десять років, і п’ять з половиною років цього періоду я перебувала в декретній відпустці, піклуючись про наших прекрасних дітей. Як би я не любила їх, я була неабияк виснажена. Ми ніколи не їздили у відпустку на пляж і не насолоджувалися природою відколи стали батьками – на відміну від веселих і захоплюючих канікул, які у нас були раніше. Катання на лижах було нашим улюбленим заняттям, і це захоплення завжди мене омолоджувало. Щоразу, коли я говорила чоловікові про відпустку, він відмахувався від цієї думки, говорячи, що з дітьми відпочити неможливо. Він стверджував, що його колеги та друзі вважали це максимально стомлюючим заняттям.
Він запропонував почекати, доки діти підростуть. Я часто скаржилася чоловікові на втому, але він питав, чому я відчуваю себе втомленою від того, що просто сиджу вдома, займаюся домашнім господарством і наглядаю за двома дітьми? Тим часом він насолоджувався вихідними, збираючись з друзями випити пива і порибалити. Я навіть не могла згадати, коли востаннє пила каву у кафе. На нашу річницю мій чоловік пішов грати у футбол зі своїми друзями, тим самим сильно образивши мене. Він стверджував, що забув, що дата збігається з нашою річницею, а десять років — це не п’ятдесят, тож не треба здіймати галасу з цього приводу.
Почуваючись пригніченою, я поговорила із молодшою сестрою, яка пізніше здивувала мене подарунком у вигляді двох квитків у гори. Вона домовилася з нашою сусідкою, щоб та подбала про дітей, поки мій чоловік не повернеться. За півгодини я була готова поїхати. Надіславши чоловікові повідомлення, щоб він забрав дітей у сусідки, а поїхала на кілька днів. Я не була впевнена, як ми продовжуватимемо жити разом, але й так продовжуватися не могло. Поки я насолоджуюся відпусткою, сподіваюся, що мій чоловік зрозуміє, наскільки я заслуговую на перерву після стількох років піклування про наших дітей.