Шлюб за розрахунком – не найкращий спосіб розбагатіти, але моїй колишній дружині Ірині, схоже, це далося легко. Вона вийшла заміж у 20 років за 45-річного чоловіка, який був тяжко хворий, і зробила його останніми днями прекрасними. Коли її чоловік помер, всі його гроші дісталися Ірі, і вона залишилася багатою вдовою у 23 роки. Я зустрів Ірину через рік після того, як не стало її чоловіка і закохався у неї. Хоча я знав про її багатство, це не було причиною нашого шлюбу. Ми щиро любили одне одного, і я мав достатньо грошей, щоб забезпечити нашу сім’ю самому. Однак Ірина не поспішала витрачати свої гроші. Вона не вкладала їх і ні в що не витрачала, воліючи зберігати їх, як кажуть, “під матрацом”.
Іра сказала мені, що якщо вона піде з життя раніше за мене, то хоче забрати гроші з собою в інший світ. Я пообіцяв їй, що виконаю її бажання, хоч і сумнівався, що вона буде першою… Протягом багатьох років ми ніколи не витрачали гроші, які вона заробила, і я забезпечував нашу сім’ю сам. Коли наша донька виявила бажання навчатися у столичному університеті, Ірина відмовилася ділитися грошима, і нам довелося значно скоротити витрати. Зрештою, Ірина важко захv0ріла і поmepла. Наслідуючи її бажання, я попросив, щоб поряд з її тіLом у труnу поклали коробку з-під взуття. Тільки ми з дочкою знали, що в ній. На помиn альному обіді моя дочка Марина запитала мене, чи справді в коробці були гроші.
Я підтвердив це, сказавши, що виконав обіцянку, дану Ірині. Проте гроші лежали на депозиті у банку, а довіреність була виписана на її ім’я. Вона була в картонній коробці з-під взуття, яке я передав Марині. Дочка зраділа і з полегшенням дізналася, що ми маємо гроші, і що вони забезпечать мою старість. Я вважаю, що вчинив правильно, виконавши свою обіцянку, дану покійній дружині. Загалом же я все виконав?