Коли я вперше зустрів Валю, вона жила з бабусею, бо її батько поm ер, коли їй було п’ять років, а мати кинула її за рік після цього. Бабуся стала її законним опікуном та виховала її. Валя була дуже вдячна бабусі, бо мати ніколи не виявляла до неї жодного інтересу. Коли ми з Валею одружилися, то переїхали до будинку її бабусі та багато працювали над його ремонтом.
Бабуся нам завжди дуже допомагала, особливо після нароd ження нашого сина Матвія. На жаль, два роки тому бабуся Валі померла. Моя теща не була присутня на пох0p оні. Валя не впізнала її навіть тоді, коли вона з’явилася за півроку… Марина приїхала ділити спадщину, але Валя пред’явила їй заповіт, у якому говорилося, що дружина — єдина спадкоємиця. Марина почала буяти, називаючи нас невдячними і звинувачуючи нас у тому, що ми вкрали все, що їй належало по праву. Ми її вигнали, але вона повернулася через рік, бездомна через кредити, і попросила нас про допомогу.
Проте Валя відмовилася пускати її навіть у двір, і Марині нічого не залишалося, як піти та шукати допомоги в іншому місці. Я наздогнав її і запропонував звернутися до соціального центру за допомогою, але Марина сказала, що їй не цікаво бути доглядальницею, і вона хоче жити нормально. Так, ми їй не допомогли, але де вона була, коли Валя та її бабуся потребували допомоги, любові та підтримки?