У дитинстві я завжди був незграбним, ламав речі, постійно весь забруднувався і рвав щойно одягнений одяг. Але моїм батькам було байдуже; мене карали, хоч би як випадково це все було. Однак один випадок все змінив. Моєму батькові доручили привітати колишнього співробітника, який відіграв важливу роль у розвитку маленької компанії, яка перетворилася на велику. Йому було вже сімдесят років, і батько вирішив взяти мене з собою, щоб я теж з ним познайомився.
Ми приїхали до будинку цієї людини, і я відчув якесь тепло та доброту в повітрі. Це був один із тих моментів, коли розумієш, що в будинку живуть добрі люди. Старий подякував нам за привітання та запросив випити чаю. Він мав спеціальний сервіз для гостей, і я хотів допомогти йому дістати його. Але випадково я розбив одну з чашок. Батько схопив мене за руку і почав шльопати по попі, лаючи мене. Я спробував втекти, плачучи, але мені не виходило вирватися з його рук. Раптом втрутився старий і зупинив мою кару. Він лаяв мого батька за таке поводження зі мною, сказавши, що це був лише маленький шматочок скла з фарбою.
Він прочитав моєму батькові лекцію про те, що не можна так поводитися з дітьми, особливо через таку дрібницю, як розбита чашка, та й взагалі, мовляв, нічого не варте дитячих сліз. Після цього випадку батько змінився. Він зрозумів свою помилку і припинив карати мене за випадкові помилки. Він переконав мою матір теж перестати карати мене. Я досі зберігаю уламок розбитої чашки як нагадування про той випадок. Коли матиму дітей, я не повторю помилок моїх батьків. Я завжди пам’ятатиму слова старого і буду ставитися до своїх дітей з добротою та розумінням.