Дзвінок у двері о сьомій ранку в суботу став початком мого коshмару. То була молодша сестра Івана, Іра. Вона посварилася з батьками та приїхала погостювати у нас. Я була приголомшена, і це не було приємним сюрпризом. Іра навіть не зняла взуття і плюхнулася на диван, очікуючи, що ми її розмістимо. Я була в жаху і спитала, чому вона прийшла в таку неврочну годину. Іван прокинувся від метушні і дізнався про прихід Іри. Він спробував пояснити, що його сестра має намір пожити в нас місяць.
Мене ця новина не втішила, але Іван спробував виправдатися, сказавши, що ми всі одна сім’я, і я маю виявити повагу до його родичів. Але насправді ми не були родиною. Ми жили разом кілька місяців, бо Іванові не було куди йти, і наші стосунки все ще перебували на ранній стадії. Мені не подобалася родина Івана, особливо його мати та сестри, бо вони були егоїстичні та неуважні. Я поки що не хотіла з ними знайомитись, та й розважати Іру мені було нецікаво. Але Іван вирішив піти погуляти з другом і залишив мене наодинці з його сестрою, яка була у нас непрохана гостя. Іра цілий день тільки й робила, що розмовляла телефоном і залишала свої речі та сміття по всій квартирі.
Я вже була виснажена одним днем її присутності і знала, що далі буде лише гірше. Коли Іван зробив те саме на наступних вихідних, я поставила йому ультиматум: або він говорить з Ірою про повернення до її батьків, або вони обидва повинні виїхати. Я не могла терпіти такі стосунки, в яких Іван не виявляв жодної уваги до моїх почуттів. Настав час було брати ситуацію в свої руки.