На початку двохтисячних я почала зустрічатись зі своїм нинішнім чоловіком. Його мати відразу ж прийняла мене як рідну доньку і багато чому навчила мене у стосунках не лише з моїм чоловіком, а й із друзями. Ми годинами сиділи і розмовляли про все, що тільки можна собі уявити, особливо після того, як наші чоловіки лягали спати. 2003 року ми з чоловіком одружилися, і наші стосунки з його матір’ю стали ще теплішими.
Я навіть переїхала до неї після весілля, поки мій чоловік виконував завдання – одержати для нас кімнату у гуртожитку. Я прожила з нею два місяці, і було ясно, що наші стосунки ідеальні. Хоча в мене була мама, але вона була дуже важкою людиною, тому переїхати до свекрухи було найправильнішим рішенням у моєму житті. Ми разом готували і ніколи не сперечалися по господарству. Якщо я робила щось не так, вона м’яко поправляла мене з жартами та ніжністю, як дочку. Через деякий час моя свекруха пожартувала, що, якщо я продовжу називати її на “Ви”, то її часто нудитиме.
Ось тоді я і зрозуміла, що можу називати її “мамою”. Я спитала рідну маму, чи не образиться вона – і вона не образилася. Наступного дня я назвала свою свекруху “мамою”, і вона була у нестямі від радості. Вона пом ерла у 2016 році, і я дуже за нею сумую. Вона була ідеальною жінкою, ідеальною матір’ю та ідеальною свекрухою. Я завжди пам’ятатиму свою другу маму, яка часом була ближчою, ніж рідна.