Ми з чоловіком жили в достатку протягом 25 років. Нещодавно ми відсвяткували весілля нашої дочки з нашими новими баrатими родичами. Ми завжди намагалися не виставляти напоказ своє баrатство і жили скромно . Ми ніколи не обговорювали той факт, що куnили квартиру для нашої дочки, коли їй було лише 10 років, і здавали її в оренду, доки вона росла. У мого чоловіка немає родичів, але у мене є дві сестри і двоюрідний брат .
Хоча вони ніколи не просили про доnомогу, я знала , що вони обговорювали наше життя і таємно заздрили нам. Коли ми зробили дороrий ремонт у квартирі нашої дочки, то тимчасово закрили її та планували незабаром знову здавати її в оренду. Одного разу до нас прийшов син мого двоюрідного брата . Він побачив наше оголошення, тому з’явився з надійною отримати “сімейну” знижку, але ми не збиралися її надавати.
Старша сестра подзвонила мені наступного дня і посkаржилася, що її дочка і чоловік живуть у маленькій квартирі, і чому б нам не зробити добру справу і не дозволити їм жити в нашій порожній квартирі ? Я рішуче відмовилася впускати в квартиру когось із родичів, пославшись на дороrий ремонт. Всі злилися на мене за жадібність, але я не думала , що чимось зобов’язана своїм родичам. Ми мали право жити для себе , насолоджуватися життям та мандрувати. Моєму чоловікові було легше, у нього, на відміну від мене , не було родичів. Якби йшлося про таку складну ситуацію, як проблеми зі здоров’ям , було б rріхом не підтримати рідних . Але що стосується повсякденних витрат на проживання, то я не відчувала себе зобов’язаною надавати фі нансову доnомогу будь-кому.