Таня стояла на платформі, недовірливо спостерігаючи, як її поїзд зникає вдалині. Для неї це була ще одна незрозуміла ситуація… Родичі завжди казали: “Таня, тільки ти можеш вляпатись у таке!” Вона планувала сісти на потяг, щоб відвідати свого друга дитинства Дмитра, з яким вона продила час щоліта у селі свого дідуся Миколи. Незважаючи на те, що Таня була з міста, їй було комфортно в селі, і вона не могла уявити літо без свого друга Дмитра та їхніх “традицій”. Таня та Дмитро підтримували зв’язок навіть після того, як він поїхав на роботу, і в якийсь момент у них виникли почуття одне до одного.
Але, на жаль, Таня запізнилася на свій потяг. Вона сиділа на лавці зі своєю валізою і чужою переноскою, в якій лежав рудий кіт на прізвисько Барсик. Дівчина запитувала себе, чому погодилася дбати про нього і де його господар? Вона згадала попередження свого дідуся про те, що романтичні стосунkи з Дмитром можуть не скластися і що краще ухвалити рішення негайно… Раптом у неї задзвонив телефон, і це був Дмитро, який питав, чи не виїхала вона ще. Таня розповіла йому, що сталося з кішкою і що з цієї причини вона запізнилася на поїзд.
Дмитро був злий і розчарований, і Таня почала думати, що її дідусь мав рацію. Молодий чоловік на ім’я Ігор підійшов до неї і попросив доглянути Барсіка, поки він збігає до друга додому за якимись документами. Таня погодилася і дала йому номер свого телефону на виnадок, якщо щось піде не так. Ігор дбав про Барсика, не міг залишити його одного, поки відвідував свою матір у лікарні. Коли Таня нарешті повернулася додому, Ігор зателефонував їй, щоб вибачитися і запропонувати оnлатити втра чений квиток на поїзд та догляд за кішкою. У результаті вони разом пішли до кафе, і Таня була вражена добротою та простотою Ігоря. Вона зрозуміла, що не хоче їхати до Дмитра. Через рік Ігор познайомив Таню зі своєю матір’ю і вітчимом, і вони вирішили більше ніколи не роз лучатися. Через місяць у них було прекрасне весілля.