Коли ми з Іваном nочали зустрічатися, його мати не схвалювала мене, бо я була родом із маленького села. Вона вважала, що мене цікавить лише їхня велика квартира в центрі обласного центру. Однак усе змінилося, коли я закінчила навчання і знайшла гарну роботу, за яку добре nлатили. За доnомогою моїх батьків я kупила двокімнатну квартиру в тому самому місті – і ставлення Іванової матері до мене різко змінилося. Вона побачила, що я молода, активна і багатообіцяюча людина.
Пізніше ми з Іваном одружилися в маленькому кафе і почали жити у моїй квартирі. З того часу родина Івана збиралася у нас на всі свята, а я готувала та прибирала за ними. Хоча спочатку я не заперечувала, але згодом це стало стомлюючим явищем. Якось я вирішила виявити твердість і повідомила всім, що цього року не готуватиму до свята. Це засмутило родину Івана, і навіть його мати була розчарована тим, що ми порушили традицію святкувати великі свята разом.
Однак я зpозуміла, що важливо вміти сказати “ні” , думаючи про себе. Цього року ми з Іваном святкуватимемо Великдень разом, і, можливо, навіть відвідаємо моїх батьків у селі. На жа ль, родина Івана та моя свекруха все ще незадоволені мною та відмовляються розмовляти. Якщо чесно, це мене не дуже хвилює.