25 років тому я пережила подію, що тpавмує, коли моя найкраща подруга відвела у мене нареченого. Я була спустошена і не знала, як жити далі після зр ади. Ми всі були з одного села, але я навчалася в університеті у райцентрі. Ми з моїм нареченим Ярославом були заручені, але вирішили відкласти весілля, доки я не закінчу навчання. Тим часом Ліда, моя найкраща подруга, почала тає мно зустрічатись із Ярославом. Якось у п’ятницю ввечері, коли я приїхала до села, Ліда та Ярослав сказали мені, що у них буде дитина, і я в цей момент втратила все. Вони одружилися, і я лишилась у місті. Пізніше я вийшла заміж за іншого та прожила з ним добрих 18 років.
Зараз, після того, як не стало мого чоловіка, я переїхала до Іспанії і насолоджуюся гарним кліматом та гарним заробітком. Коли я була в гостях у батьків на селі, я несподівано зустріла Ліду. То був перший раз, коли ми розмовляли після інциденту. Ліда сказала мені, що нещаслива у шлюбі і що Ярослав її не любить. Вона вибачилася і запитала, чи можу я доnомогти їй знайти роботу в Іспанії. Я дала подрузі 50 євро, але не впевнена, що повинна їй доnомогти з роботою після того, що вона зробила зі мною. Отже, я, як ніхто інший, знаю, що щастя не можна побудувати на чужому нещасті.