П’ять років тому Віктор привів у будинок дівчину на ім’я Ірина та оголосив, що вони чекають на дитину. Ніна Вікторівна, його мати, була здивована та приголомшена цією новиною. Вона ніколи не уявляла, що зустрінеться зі своєю невісткою в такий спосіб. Віктор працював на будівництві та покладав великі надії на своє майбутнє. Однак, ця новина порушила всі плани на життя. Ніна Вікторівна мала непрості стосунки з Іриною. Вона намагалася вказувати на будь-які помилки, які робила дівчина, і не приймала вибору свого сина. Ірина робила все можливе, щоб догодити своїй свекрусі, але так і не отримала від неї слів схвалення.
Однак після того, як у пари наро дився син на ім’я Андрійко, стосунки між Іриною та її свекрухою трохи потеплішали. А ось із Віктором явно щось відбувалося, оскільки він почав приходити додому дуже пізно та іноді здавався “веселим”. Ірина якось спробувала зав’язати з ним розмову, але він забурчав і зайняв оборонну позицію. Через деякий час Віктор оголосив, що закохався в іншу жінку. Ірина зібрала свої речі та поїхала із сином у своє село. Анжела, нова подружка Віктора, була повною протилежністю до Ірини. Вона була з багатої сім’ї і мала високі вимоги. Віктор остаточно вийшов із себе і став дратівливим. Дедалі частіше Ніна Вікторівна згадувала добродушну та відкриту Ірину…
Навесні Ніна Вікторівна серйозно захвоpіла. Тоді Анжела заговорила про продаж квартири та kупівлю будинку для них із Ніною Вікторівною, але жінка не погодилася продавати своє житло. Проте після нескінченних умовлянь Віктора вона здалася та підписала на нього довіреність. Протягом тижня прийшли якісь люди, забрали речі Ніни Вікторівни та відвезли її до маленької кімнати у комунальній квартирі. Вона особисто підписала всі папери про передачу всього свого майна синові. Ніна Вікторівна сиділа і чекала, коли її син прийде та заспокоїть її.
А ось Ірина занепокоїлася, що Ніна Вікторівна давно не відвідувала свого онука, тож вони з Андрієм вирушили до неї додому. Зрозумівши, що трапилося, Ірина оточила колишню свекруху любов’ю, турботою та увагою, і через три місяці жінці стало набагато краще. -Як я могла так помилятися? – слізно сказала Ніна Вікторівна Ірині. -Як я могла не бачити, який скарб, який діамант знайшов мій син? Це благословення мати таку дочку, як ти. -А у мене найкраща бабуся у світі! – радісно вигукнув Андрійко, міцно обіймаючи Ніну Вікторівну.