В даний час я навчаюсь на факультеті міжнародних відносин за постійної підтримки моїх батьків. Щоб підтримати себе фінан сово, у вільний час працюю офіціанткою. Я єдина дівчинка в нашій групі, а мої однокурсники більше переймаються демонстрацією свого одягу та аксесуарів у соціальних мережах, ніж навчанням. Під час одного з наших занять наш учитель Віталій Сергійович порадив нам прочитати одну книгу для підготовки до іспиту.
Я сфотографувала назву на дошці, так як у мене закінчилося чорнило в ручці. Коли мої однокурсники запитали мене про книгу, я показала їм фотографію на своєму телефоні, і вони почали висміювати мій застарілий пристрій, забувши про мої академічні досягнення. Я була глибоко вpажена їхніми словами і почала nлакати. Віталій Сергійович помітив мою прикрість і відвів мене набік, щоб втішити. Він сказав мені не турбуватися про те, що думають інші, і що про людей судять за їхнім розумом, а не за зовнішністю.
Він також поділився думкою, що життя все розставить на свої місця, і мені не тpеба нікому нічого доводити. Коли ми повернулися до класу, вчитель показав учням свій власний старомодний телефон і nопросив учня, який висміяв мене, пояснити, чому він так вчинив. Тоді зухвалий однокурсник заткнувся тієї ж миті. Після незручного мовчання вчитель продовжив свою лекцію. З того дня ніхто більше не сміявся з мого телефону.