Я їхав автобусом з Аліною. Вільних місць було багато, і ми сіли біля вікна водія. Ми говорили про майбутнє побачення, обговорювали вечерю, як раптом автобус сильно струснуло. Це був великий автобус, він не повинен був так сильно розгойдуватися, але його кидало з боку на бік. Аліна схопила мене за руку, в її очах був непідробний жах, а коли її губи відкрилися, намагаючись щось сказати мені, автобус кудись врізався, і ми полетіли вниз. Я pозплющив очі від страху, відчуваючи, як серце б’ється десь у горлі.
Я одразу почав шукати Аліну на іншій половині ліжка, але моєї дівчини там не було. Наляканий до остраху, я швидко вискочив зі спальні і помітив Аліну на кухні. Сон мене так вразив, що я підскочив до дівчини і міцно обійняв її. – В чому справа? – спитала Аліна. – Мені наснився жахл ивий сон, – відповів я. Аліна засміялася і ухилилася від мого гарячого дихання, сказавши, що їй лоскітно, і нагадавши мені, що вона запізниться на гастрольний автобус до Праги. – Я поїду не одна, – сказала вона. Я нервово їхав на роботу о 10 ранку.
Коли мав відходити автобус, мені зателефонувала Аліна. Вона нікуди не поїхала – застрягла в пробці і не доїхала до вокзалу, але навіть її подруга не поїхала, тому що автобус, яким вони мали їхати, потрапив у жах ливу аваpію недалеко від вокзалу. Він перекинувся разом із пасажирами, а біля станції вже було багато nоліції та машин швидкої доnомоги. – Як можна не вірити снам? – спитав я Аліну, – кажуть, що якщо сон здається таким реальним, і якщо ти не можеш викинути його з голови, то він виявиться правдою.