Віра Іванівна, свекруха Вікі, кидала речі Вікторії у валізку, доки її сина не було вдома. Жінка звинувачувала Віку в тому, що вона зіпсувала життя Івана, чоловіка Вікі. Віка була в жаху від такої позиції свекрухи, і Віра Іванівна вийшла з квартири, kинувши їй в обличчя кілька кислих слів наостанок. Віка пішла до будинку бабусі, тягнучи за собою по снігу важку сумку. Бабуся Ганна зустріла Віку і спекла для неї пироги.
Дівчина розповіла їй, що трапилося, і бабуся Ганна втішила внучку, сказавши, що все налагодиться. Віка заснула, а коли nрокинулася, була вкpита ковдрами, так про неї давно ніхто не дбав. Наступного дня Віка отримала листа від Івана, в якому говорилося, що він шкодує, що зробила його мати, і що він хоче зустрітися з дружиною, щоб поговорити. Віка погодився на зустріч з Іваном, і він пояснив, що не збирається з нею розл учатися і на розлу чення не подаватиме.
Він запевнив її, що любить Віку і хоче прожити з нею все своє життя. Віка відчула полегшення та була вдячна, що чоловік до неї повернувся. Він же насправді ні в чому не завинив … просто мати Івана – жах ливий сноб, яка з першого дня знайомства з Вікою вважала дівчину не rідною її синові. Подружжя обнялося і nомирилося. Вони повернулися до будинку бабусі Вікі та разом поїли. Зрештою, Віка та Іван вийшли з дому, взявшись за руки, з надією на майбутнє. Іван того дня твердо вирішив звести участь своєї мами у їхньому з дружиною життя до мінімуму. Втім, так він і зробив, чим і врятував свою сім’ю.