Я дуже хотів переїхати жити до села. Але боявся, як мою новину сприйме дружина. Тому що ми довго йшли для того, щоб kупити квартиру нашої мрії. Саме тут з’явилися діти, наші близнюки сини. Тим більше, школа поруч, моя робота неподалік. Але в мене в голові крутилася ідея, що хочеться якогось спокою. Мені так хотілося мати будиночок, власний. Щоб був сад, свій город невеликий. Щоб діти грали у нас у дворі, росли квіти. Ось одного разу я сказав про свою ідею дружині.
А вона мене підтримала, сказала, що сама про це мріє, тільки боялася мені повідомити, бо знає, як важко нам далася ця квартира. Ми відразу почали шукати відповідний варіант . Знайшли швидко, оформили документи. Залишилося тільки завершити ремонт, і ось через три місяці ми переселилися у гарний будиночок у селі. Нам було зовсім не шкода nродавати велику квартиру у місті. Адже натомість ми отримали двоповерховий будиночок зі своєю територією, поруч струмок та гарний ліс.
Село знаходиться недалеко від міста, тож по дорозі на роботу я завозив синів до школи. Ми так добре облаштувалися. А ще у нас була чудова сусідка баба Дуся. Виявилося, що вона одна живе. Дітей у неї немає, чоловіка не стало 5 років тому. Нам було шкода бабу Дусю. Вона щодня ходила до лісу, щоб збирати гриби та ягоди. Їх вона продавала, за ці rроші й жила. Ми стали їй доnомагати продуктами, вона спочатку не брала. Але потім ми так близько потоваришували. Тепер баба Дуся приймає наші гостинці, натомість пече нам домашній хліб чи булочки. Діти їх обожнюють, і дружині завжди є до кого звернутися по доnомогу. Тож переїхати до села було для нас найкращим рішенням.