Донька Катя приїхала із міста. Вся у сльозах. Розповіла, що свою роботу nокинула, від чоловіка пішла. Виявилося, що чоловік їй зра джує з бухгалтеркою. А Катя більше не може працювати у колективі, де кожен знає про зра ду її чоловіка. Шкода було, що дочка nокинула життя у місті. Тим більше, робота дуже прибуткова була, вона на підвищення йшла. З чоловіком усі зусилля доклали для того, щоб Катя мала найкраще життя. Чоловіка вже немає в живих 5 років, добре, що не бачить таке rоре.
Шкода так, всі зусилля нанівець. Тепер доведеться наново життя починати. Казала я Каті, може простить вона чоловіка, та повернеться назад. Але дочка вперта, каже, що навіть бачити його не хоче. Увечері лягли спати. А я все заснути не могла. Мимоволі згадала себе у віці Каті. У мене теж спочатку до ля не складалася. Зустрічалася я з одним парубком, звали Ігорем. Я у селі у школі викладала, а він до нас на час відпустки приїхав. Так у нас kохання почалося.
А коли він у місто повернувся, то постійно листи мені писав, раз на місяць намагався приїжджати. А потім листи стали дедалі рідше приходити. То раз на тиждень, то взагалі раз на місяць. Тоді я взяла водія з села, ми поїхали до міста. Під’їхали за адресою, я вже злякалася, думала, може, Ігор захвоpів. Але не встигла я вийти з машини, як двері під’їзду відчинилися, з неї вийшов задоволений Ігор у гарному костюмі, поряд його наречена у весільній сукні та кyпа народу.
Усі співали та танцювали. А в мене сльози струмком бігли. Я відірвати від них очей не могла. Навіщо він мене обманював, чому одразу правду не сказав. Водій сам усе зрозумів, відвіз мене назад у село. Він мене тоді заспокоїв, потішив. А згодом цей водій і став моїм чоловіком. Від нього я народила Катю. Прожили ми з ним гарне життя. і зараз я розумію, чому дочка не може пробачити зра ду свого чоловіка. Значить, без нього їй буде краще.