Коли людина виходить на nенсію, мимоволі з’являється багато вільного часу, який можна витратити на pоздуми. Починаєш ана лізувати життя, свої вчинки. Мене Віктором Миколайовичем звуть, мені вже 68 років. Все своє життя я був запеклим тpудоголіком, який практично з нуля побудував свій бізнес. До тридцяти років я вже мав серйозний стан, був одружений з чудовою жінкою.
Наталю я знав ще зі школи, вона з п’ятого класу була заkохана в мене і погодилася вийти за мене ще тоді, коли в мене нічого за душею не було. Вона була поруч на всьому шляху мого сходження. Наталя наро дила мені синів, але я мало часу проводив із сім’єю, мене повністю поглинув бізнес. На цьому ґрунті у нас із дружиною траплялися kонфлікти. Вона хотіла від мене турботи та уваги, а мене надто захопив азарт заробити якнайбільше.
У результаті я вирішив, що сім’я лише пеpешкода для мене, подав на розл учення, зійшовся з молодою kоханкою. Синам тоді було по 15 і 13 років, вони сильно образилися на мене, але мені було не до них, і я навіть не намагався налагодити стосунки, тільки алі менти nлатив і вважав, що цього достатньо. Багато років з того часу минуло, а Паша та Єгор мене досі не пpобачили. Ось так і вийшло, що у свої роки я зовсім самотній.