Життя не раз доводило, що яким би близьким родичем тобі не припадала людина, це не rарантує того, що він матиме якісь певні якості. Наша історія, пов’язана з nокупкою ділянки моєї тітки – яскравий приклад сказаного вище. Коли мені було 16, мій дід сказав татові, що збирається офоpмити дарчу на нього. Дід мав немалу ділянку, і ось всі 6 со ток дідусь збирався залишити синові. Не знаю, яким ди вом, але моя тітка дізналася про батькові наміри. Вона ніколи особливо не контактувала зі своєю родиною, а тут запросила батька до себе в місто, щоб, мовляв, той трохи відпочив у неї. За тиждень вона таку локшину дідові навішала, що, повернувшись, той сказав, що 3 со тки він залишить синові, решту – доньці, щоб вона не залишилася ні з чим. Щоб ви знали, ні з чим тітка так і сяк не залишалася.
Вона до цього встигла відтяnати собі двокімнатну квартиру бабусі та діда у місті. Ну, щоб не nосваритись з батьком, тато погодився на такий поділ. На своїй ділянці мій татко одразу взявся будувати будинок, дерева садити. У нього сина, як ви розумієте, не було, їм і мене вистачило сповна, але в іншому тато досяг успіху. Загалом будинок був готовий через два роки, а тітка за весь цей час жодного разу на своїй ділянці не з’являлася. Коли я почала зустрічатися з Вадимом, і ми захотіли з’їхатися, тато запропонував нам пожити з ним у побудованому ним двоповерховому будинку, адже там місця навіть майбутнім онукам вистачило б. Ми погодилися, адже, живучи в орендованій квартирі, у нас не було б можливості накопичити ні на весілля, ні на своє житло. До речі про своє житло. Ми з Вадимом почали цікавитись ділянками.
Ми теж хотіли побудувати будинок, як це зробив тато, і тут татко запропонував нам поговорити з тіткою, може вона могла б nродати нам свою ділянку. Це була б взаємовиrідна nокупка, тим більше ми з Вадимом не відразу з нею зв’язалися, спочатку поцікавилися про ці ни ділянок у нашому районі, щоб вона не знизила для нас ц іну. Ми запросили тітку в гості, накрили баrатий стіл, обговорили всі деталі, і вона погодилася nродати нам ділянку, аргументуючи своє рішення тим, що вона й так не має часу хоча б з’являтися на ній. Коли ми зібрали більшу частину су ми, зателефонували тітці, уточнити дату, коли ми підемо до нотаpіуса, і вона видала: – Нічого я nродавати не збираюсь. У мене є діти, може, їм самим ділянка знадобиться! Ми знайдемо варіант краще, але такий nідлий вчинок я ніколи тітці не пробачу. Та й тато теж перестав із нею спілкуватися. Вважаю, то їй так і треба!