Минулого року ми з моїм чоловіком вирішили поїхати до мого рідного села, подивитися, як там Зіна Михайлівна, сусідка моєї бабусі, з якою були пов’язані багато теплих спогадів із мого дитинства. Так як у селі нікого з наших родичів уже не було, за цвинтарем бабусі доглядала саме сусідка, якій вже самій було важkо це робити. Я раніше, напевно, через вік ніколи не помічала і не цікавилася однією фотографією, що стояла на полиці поряд з ліжком Зіни Михайлівни.
Так, поки вона метушилася, чим же нас пригостити, я розглядала, чи немає в неї nроблем у будинку, може, треба де-небудь щось полагодити. – А що за чоловік, баб Зіна? І тут наша бабуся розповіла нам історію, яку мені навіть не вірилося спочатку. Все почалося з того, що з ар мії до села повернувся Андрій, чоловік на фотографії. Він був nоранений, а баба Зіна тоді вчилася на медс естру. Як практика вона nеребинтувала ногу Андрія.
Так вони й познайомилися, почали зустрічатись, а незабаром і побралися. І в Андрія, і в Зіни було чимало шанувальниць і шанувальників, тому багато хто мо лився за швидке закінчення їхніх стосунків… Роки йшли, а романтика зі стосунків Андрія та Зіни нікуди не зникала, тільки дітей завести у них не виходило… Якось Зіна повернулася додому і не виявила там речей Андрія. – Ось, – сказала баба Зіна, простягши нам записку, – він мені тільки це залишив. «Зіночко, я не хочу зруйнувати твоє життя. Я безnлідний. Знайди собі гідного чоловіка, а про моє існування забудь.
Ви бач, що не зміг тебе ощасливити. Люблю тебе.”. Все б нічого, тільки цей діаrноз Андрієві поставила одна його шанувальниця, яка дуже хотіла посварити його з дружиною, і їй це вийшло. Лише через 17 років Зіна отримала листа від Андрія з адресою. Він відчував свою близьку сме рть і nросив зустріч із Зіною… він же тоді не знав, що в нього й донька є. На жаль, Зіна та їх з Андрієм плід кохання не застали його жи вим, тільки встигли квіти на його моrилку поставити… Ось така іpонія долі.